Artykuły

Психологічна травма у дітей – якa поведінкa свідчить про те, що дитина не може впоратися з пережитими емоціями, як допомогти?

Травматична подія, а саме така, що загрожує життю чи здоров’ю дитини та її близьких, є занадто важким тягарем для дитячого організму. Страждання, біль, занепокоєння та порушення безпеки, як однієї з найважливіших потреб дитини, стають причиною значних змін в її функціонуванні. На яку поведінку дітей варно звернути увагу?

Чим є психологічна травма для дітей?

Травматичний досвід пов’язаний з ризиком втрати власного життя чи здоров’я або життя і здоров’я близької людини. Діти, які є безпосередніми свідками драматичних подій, таких як смерть близької людини, бомбардування міста, руйнування будинків внаслідок бойових дій, також можуть зазнати психологічної травми.

Теперішня геополітична ситуація на території України змушує багатьох дітей з батьками втікати з регіонів зруйнованих війною. Необхідність покинути рідну домівку, страх за рідних і власне життя, відсутність стабільності і повсякденності, або зіткнення зі смертю та жорстокістю залишають жахливі образи у свідомості дітей. У дітей з’являються дуже неприємні відчуття. Рівень стресу і реакція після травматичної події залежить від близькості до загрозливого подразника, а також від його інтенсивності та тривалості.

Перша реакція на травматичну подію супроводжується такими відчуттями, як страх, безпорадність, відчуття втрати контролю та безпеки, дратівливість або замкнутість, гнів. Реакція дитини, яка зазнала травматичного досвіду може бути різною.

Варто зазначити, що навіть найсильніший стрес і виражені тілесні реакції організму зазвичай зменшуються, в випадку коли дитина знаходиться в безпечнішому місці. Посттравматичний стресовий синдром після травматичної події спостерігається не у всіх дітей. Особистість, попередній досвід, близькість турботливої мами чи тата, швидка допомога, безпечне місце, техніки подолання стресу, вік, стать дитини, рівень шкільних досягнень сильно впливають на те, як дитина реагує на травматичну подію.

Серед інших ситуацій та переживань, що підвищують можливість виникнення психологічних травм у дітей можна виділити наступні:

  • Прояви насильства, особливо щодо близьких людей (батька, матері, бабусі, братів і сестер), свідком яких стала дитина.
  • Занебдання (хронічний травматичний досвід – незадоволення важливих потреб дитини, від базових, таких як їжа, безпечне місце, до уваги, любові, цінності).
  • Зазнання фізичного та психічного насильства з боку опікунів.
  • Сексуальне насильство над дітьми.
  • Втрата важливого зв’язку з людиною, місцем (будинком), простором (містом), предметом.
  • Погіршення функціонування опікунів дитини через хворобу, фізичні чи психічні розлади.
  • Стихійні лиха.
  • ДТП.
  • Випадкові події, наприклад, пожежа, атака.

Тривалі негативні відносини дитини з опікуном мають величезний негативний вплив на дитину. Такі відносини підривають світ та здоров’я дитини. В ситуації коли руйнівним фактором є жорстоке поводження з боку батьків або опікунів, маємо справу з травмою відносин.

Як психологічна травма впливає на дитину?

Травматичний досвід – це психологічна травма, яка значно впливає на психологічне функціонування дитини та порушує процес саморегуляції. Дитині потрібна підтримка дорослого, щоб впоратися з емоціями, напругою та щоб прийняти ситуацію. Якщо відносини з дорослими якимось чином порушуються, це стає причиною порушення навичок саморегуляції у дитини. Наслідком цього є розпад світу дитини, що викликає велике почуття провини і труднощі прийняття реальності.

Дуже важко оцінити вплив певної травматичної події на дітей раннього віку. На жаль, часто немає можливості проводити довгі та детальні розмови, а також застосувати різні техніки, які використовуються в діагностиці та підтримці дорослих.

За словами дитячого психіатра Леонори Тер, виділяють декілька дитячих реакцій на травматичну подію, наприклад:

  • придушення емоцій, пов’язаних з травмою;
  • порушення сну;
  • надмірна реакція на несподівані подразники, невідповідна до ситуації;
  • регресія (повернення до ранньої стадії розвитку);
  • страх перед повсякденними справами;
  • уникання думок, ситуацій, місць, що нагадують про травматичну подію;
  • паніка;
  • дратівливість, гіперактивність.

Психіатр виокремила 4 особливості:

  1. Виразні або повторювані свідомі спогади, пов’язані з травматичною подією (образи, почуття, візуалізації).
  2. Повторювана поведінка (відтворення травматичних подій підчас ігор, відсутність веселощів, відчуття фізичного болю, дотик до частини тіла, що певним чином пов’язана з травматичною подією, після пов’язування тригера з ситуацією).
  3. Типові для травми страхи, що пов’язані з переживаннями, які викликали або передували травматичним подіям.
  4. Зміна ставлення до людей, життя і майбутнього, в свою чергу пов’язане зі звуженням часової перспективи, відсутністю планів, небажанням щось робити, відчуттям «втраченого майбутнього», переконанням, що травматична подія повториться знову.

Симптоми, пов’язані з одиничною, раптовою травматичною подією, відрізняються від наслідків повторних травматичних переживань.

Тип I – розлади, пов’язані з несподіваною, раптовою, одиничною, травматичною подією: відтворення спогадів, образів, пов’язаних з травматичним стресором, уникання місць, речей, пов’язаних з ситуацією, високий рівень пильності, детальні спогади, які зберігаються і залишаються живими, незважаючи на численні зусилля дитини їх придушити.

В результаті з’являється когнітивна переоцінка, тобто дитина часто ставить собі запитання «Чому це сталося зі мною?», «Що я зробив/-ла, що це сталося зі мною?». Дитина шукає причини, підказки, щоб пояснити собі те що сталося. Це пов’язано з магічним мисленням, дитина намагається відновити контроль, зрозуміти, що стало причиною ситуації. Може виникнути почуття провини через те, що дитина якимось чином вплинула на ситуацію.

Розлади II типу пов’язані з повторюваними тривалими образами, що стали причиною травмування дитини. Дитина постійно насторожена і напружена, оскільки постійно очікує, що травмуюча ситуація може повторитися.

В результаті активуються різні захисні механізми для того, щоб зберегти цілісність і впоратися з травматичною ситуацією. Серед симптомів вирізняють заперечення, придушення, дисоціацію (відокремлення розуму від тіла, що викликає притуплення тіла, амнезію), деперсоналізація, заціпеніння, самогіпноз, ідентифікація з агресором, аутоагресія.

Часто спостерігаються злість, постійний смуток, труднощі в адаптації до соціальних норм, психомоторна гіперактивність, самокалічення. Дитина не хоче говорити про себе, не схильна до співпереживання, має знижену чутливість до болю. Спогади часто фрагментарні і неповні.

Довготривалe занедбання, жорстоке поводження чи насильство має величезні негативні наслідки для дитини. Це може призвести до розвитку асоціальної або межової особистості.

Коли дитина не може впоратися з емоціями?

У ситуації, коли ми усвідомлюємо, що дитина пережила дуже важку, травматичну ситуацію, варто приділити особливу увагу. Щодня перевіряйте як у дитини справи – чи залучена дитина до гри, повсякденних обов’язків, як проявляє себе у стосунках з однолітками.

Перші реакції після травматичної події, такі як занепокоєння, паніка, страх, неможливість заспокоїтися, дратівливість, тримання дистанції з оточуючими – цілком нормальні, але можуть відрізнятися від дитини до дитини.

Однак якщо в довгостроковій перспективі, наприклад, протягом кількох тижнів дитина все ще замкнута, має проблеми з концентрацією на теперішньому моменті, постійно повертається до страшних образів, і ми бачимо, що дитина переживає те, що сталося знову, а стан дитини не покращується (дитина не хоче іти на контакт, розповідає про свій смуток, страх) – варто відвідати дитячого психолога, психотерапевта або психотравматолога. Спеціаліст зможе перевірити, чи в результаті травматичної події у дитини не з’явився посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) чи інші розлади, які впливають на нормальне функціонування дитини.

Симптоми, які мають нас турбувати:

  • постійне, надмірне збудження та дратівливість, труднощі із заспокоєнням;
  • сильний страх, стрес;
  • відчуття самотності, ізоляції, неповноцінності,;
  • переживання травматичних подій, кошмари і відтворення спогадів протягом дня;
  • повернення до більш ранньої стадії розвитку (регресія), наприклад, дитина перестає розмовляти.

Як підтримати та допомогти дитині?

Підтримка дітей та дорослих, які потрапили у травматичну ситуацію це, перш за все, надання їм безпечного притулку та місця, де вони можуть подбати про себе. Матеріальна, фінансова та емоційна підтримка дуже потрібна дитині та родині.

Дитина, яка зазнає раптової, несподіваної втрати, особливо потребує поруч батьків, впевненості в підтримці, турботі про неї/нього, спокою, повсякденності та передбачуваності. Як стороння людина, яка хоче допомогти дитині не забувайте робити все за згодою батьків дитини.

Якщо ми хочемо поговорити про війну з дитиною, яка не була безпосередньо в зоні бойових дій, необхідно:

  • говорити правду і опиратися на факти, адаптуючи до віку та розвитку дитини мову, специфіку інформації та її обсяг;
  • запевняти в тому, що дитина в безпеці, що ми контролюємо ситуацію, що ми захистимо дитину;
  • використовувати у розмові про війну книги чи казки, що розповідають, наприклад, про досвід біженців;
  • слухати і відповідати на запитання дитини, питати про те, що вони мають на увазі, коли говорять про щось;
  • запропонувати заходи, які допомагають людям, постраждалим у результаті війни, наприклад, участь у зборі речей для дітей та дорослих;
  • розповідати, що в садочку чи школі можуть з’явитися діти з інших країн, які можуть бути наляканими та непевними, і що їх варто привітно зустріти, грати з ними та допомагати їм.

Під час контакту з дитиною допомагає уважність, емпатія, вміння слухати та бути щирим у своїй поведінці та емоціях.

автор: mgr Paulina Gaworska-Gawryś

 

Бібліографія:

  • Badura-Madej W., Dobrzyńska-Mesterhazy A. Wpływ traumy na funkcjonowanie dziecka – świadka. Dziecko Krzywdzone : teoria, badania, praktyka. Nr 6 (2004), s. 115-126
  • Mesterhazy J., Psychologiczne następstwa doświadczeń urazowych u dzieci. Interwencja kryzysowa. Psychoterapia 1 (120), 2002, s.22-42
  • Steuden S., Jankowski K., Trauma – kontrowersje wokół pojęcia, diagnoza, następstwa, implikacje praktyczne. Roczniki psychologiczne, XIX, 3, 2016 s. 549-565
 

W naszym serwisie wykorzystujemy pliki Cookies. Są one zapisywane na dysku urządzenia końcowego użytkownika w celach statystycznych oraz ułatwienia korzystania z serwisu. Ustawienia te zawsze można zmienić. Szczegółowe informacje o plikach Cookies znajdują się w Polityce Prywatności.